Битва під Крутами

29.01.09

«Прийшов грізний час для нашої Батьківщини. Як чорна гайворонь, обсіла нашу Україну російсько-«большевицька» грабіжницька орда, котра майже щодня робила у нас нові захвати, і Україна, одрізана звідусіль, може врешті опинитись дуже скрутному стані.В цей час Українська фракція центру Університету св. Володимира кличе студентів-українців усіх вищих шкіл негайно прийти на підмогу своєму краєві і народові, одностайно ставши під прапор борців за волю України протинапасників, які хотять придушити все, що здобуто нами довгою тяжкою героїчною працею.

Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду.Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим... Сміливо ж, дорогі товариші, довбаймо нашу скелю і йдімо віддати, може, останню послугу тій великій будові, яку ми ж самі будували – Українській державі! Записуйтесь до «Куреня Січових Стрільців», який формується з студентів Університету св. Володимира та Українського Народного Університету, звідки, мабуть, ми будемо розподілені серед декотрих українських військових частин, для піднесення культурно-національної свідомості та відваги...»

Із проголошенням незалежності Центральною Радою УНР 7 листопада 1917 року Україна знаходилася в фактичному стані війни з Більшовицькою Росією після приходу до влади уряду Володимира Леніна. У своєму "маніфесті до українського народу" Ленін дав зрозуміти, що Радянська Росія не могла змиритися з існуванням незалежної України, і що планами більшовиків було поширення революції також на її терени.

Справді, вже 12 грудня 1917 р. всеукраїнський з’їзд Рад у Харкові проголосив Україну радянською республікою і вже в середині грудня почала надходити військова і інша допомога більшовицьким силам в Україні. Під керівництвом Антонова-Овсієнко від 20 до 30 тисяч більшовицьких загонів прямували на схід України, а з північного сходу наступав загін Михайла Муравйова.

Хоча й загін було найменовано Східним фронтом, його кількість складала трохи більше ніж шість тисяч чоловік, переважно московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту.Тим часом з майже 300 000 війська, яке було прихильним до Центральної Ради ще літом 1917 року, до січня 1918 кількість військ, вірних УНР, зменшилася до близько 15 000 чоловік по всій країні. Низка істориків звертають увагу на низький моральний стан українських військ, втомленість від війни, а передусім – на відмінну систему революційних агітаторів в складі більшовицьких військ, яким вдавалося схилити на свій бік цілі загони армії УНР.

Іншою загрозою для УНР була велика кількість більшовицьких прихильників по всій країні і навіть в Києві. Вирішальним для долі битви під Крутами і реально загрозливим для уряду УНР також було більшовицьке повстання на заводі Арсенал, яке однак вдалося придушити. В такому становищі майже єдиною надією і опорою Центральної Ради була патріотично настроєна студентська молодь Києва, і були зроблені конкретні кроки для залучення її для захисту столиці України.

Всупереч радянським теоріям, вступ до куреня був винятково добровільний, єдиною погрозою для небажаючих був бойкот та можливе виключення зі складу студентів. До новоствореного куреня навіть вступили учні старших класів української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства м. Києва. Таким чином, вдалося скласти дві сотні, на чолі яких поставили студента Українського народного університету – старшину (сотника) Андрія Омельченка.

26 січня прийшло повідомлення від загону юнкерів Аверкія Гончаренко з-під Бахмача, що вони негайно потребують допомоги проти наступаючих загонів більшовиків. Переважна більшість студентів не мала ніякої військової підготовки – швидко сформовані дві сотні не мали достатньої амуніції і навіть були погано озброєні. Однак для однієї сотні (116 чол.), яку відправили до Бахмача, відрядили потяг, і вже 28 січня 1918 р. вони дісталися від Бахмача до Крут, де було вирішено зайняти оборону.

В Крутах студентська сотня в складі існуючого вже там загону почала риття окопів вздовж залізничної колії і спорудження земляних укріплень. Командувач загону в Бахмачі Аверкій Гончаренко мав у своєму розпорядженні 4 сотні бійців, переважно студентів та юнкерів, та 16 кулеметів. Наступного ранку 29 січня 1918 р. загін матросів Ремньова потрапив під обстріл захисників Крут. З тилу їх підтримував ще й бронепоїзд і гармата, які вели обстріл наступаючих більшовиків. На залізничній платформі також була гармата сотника Лещенка, якою також стримували наступ більшовиків.

Битва затягнулася на декілька годин, і на допомогу Ремньову почали надходити інші загони Муравйова. З боку Чернігівської колії підійшов ворожий бронепоїзд і почав обстріл обороняючих з тилу. Тим часом, за свідченням очевидців у студентів та юнкерів почали кінчатися набої і скінчилися снаряди для гармати. Наступаючі загони росіян почали обходити позиції обороняючих з лівого флангу, – настала небезпека оточення, і юнкери зі студентами почали відхід в напрямку Києва. Більшості вдалося відступити на потязі, який їх чекав.

Коло станції Бобрик знаходився більший загін під керуванням С.Петлюри, але, отримавши звістку про повстання на заводі Арсенал, Петлюра рушив на Київ, оскільки на його думку найбільша небезпека була якраз там. Росіяни, або не хотіли, або швидше за все не могли наздогнати основні сили, і продовжувати наступ на Київ того ж дня (залізницю заздалегідь розібрали ще в Крутах). В сум’ятті битви в полон потрапила розвідувальна рота (близько 30 чоловік) коли більшовики вже оволоділи Крутами. За свідченнями очевидців, з 27 полонених спочатку знущалися, а потім розстріляли.

Учень 7-го класу Пипський перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», і всі інші студенти підтримали спів. Після розстрілу місцевим жителям деякий час забороняли ховати тіла померлих. Вже в березні 1918 р. після підписання більшовиками Брестської мирної угоди і з поверненням уряду УНР до Києва, було вирішено переховати полеглих студентів на Аскольдовій могилі в Києві.

19 березня 1918 р. тіла 17 студентів було перевезено до Києва і там відбулася громадська жалоба і поховання. На церемонії виступив Михайло Грушевський, який назвав цей вчинок київської молоді героїчним. Протягом десятиліть існували різні суперечливі трактування перебігу подій і кількості загиблих – від декількох до декількох сотень. Наприклад Павло Тичина присвятив свій вірш «Пам’яті тридцяти», хоча до нашого часу збереглися тільки імена тих, хто був похований на Аскольдовій могилі:

Сотник Андрій Омельченко — командир Студентського Куреня, студент Українського Народного Університету в Києві.

Ізидор Курик, Олександр Шерстюк, Головощук, Чижів, Кирик — студенти Українського Народного Університету у Києві.

Володимир Шульгин, Лука Дмитренко, Микола Лизогуб, Олександр Попович, Андріїв, Божко-Божинський — студенти Університету св. Володимира у Києві.

Андрій Соколовський, Євген Тарнавський, — учні 6-го класу 2-ї Української Київської Гімназії (16 річні).

Микола Корпан з Тяпча, під Болеховом, Західна Україна.

М. Ганькевич, Гнаткевич, Григорій Пипський — учень 7-го класу, родом із Західної України, розстріляний з 35-ма іншими на станції Крути, перед розстрілом перший почав співати «Ще не вмерла Україна», всі інші підтримали спів.

Довгий час історія подій під Крутами залишалася поза увагою офіційної історіографії СРСР, і обростала міфами і вигадками з обох сторін. Починаючи від твердження Муравйова, що він два дні відважно бився під Крутами проти відбірних військ УНР під проводом Петлюри, до збільшення кількості загиблих до 500 чоловік (або навіть до тисячі в деяких українських емігрантських колах). Насправді Муравйову знадобилося два дні, щоби відремонтувати залізницю і зорганізувати свої сили.

Щодо точної кількості загиблих, то офіційного підтвердження їх кількості ще й досі немає. За свідченням учасників подій, ймовірно вбито було близько 250-300 осіб з українського боку, але відомі імена тільки тих, що потрапили в полон і були поховані на Аскольдовій могилі в Києві. В радянські часи полеглі в Крутах кваліфікувалися як зрадники чи просто замовчувалися. Студентські могили з Аскольдової гори забрали і спочатку розбили на тому місці парк.

Пізніше, після Другої Світової Війни, тут поховали радянських воїнів, полеглих при визволенні Києва. З часу подій вперше про увічнення пам’яті студентів згадали в 1990-х рр., коли Народний Рух України встановив тут дерев’яний хрест. Від того часу були плани звести більший, постійний монумент. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам’ятника. 2006 року за участі Президента Віктора Ющенка нарешті відкрили Меморіал пам'яті героїв Крут. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам’ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами.

повернутись

Визначні дати

Проголошено самостійність Кубанської Народної Республіки

16 лютого 1918 року Законодавча Рада проголошує Самостійну Кубанську Народню Республіку. Великий вплив в утвердженні незалежності Кубані відіграла агітація кубанців-українців на сесії Крайової Ради та на Обласному з'їзді представників усього населення краю у грудні 1917 року. Тоді відбулось повне порозуміння між кубанцями та делегатами Української Центральної Ради Галаганом та Онацьким. У другій половині лютого опісля закінчення сесії на нараді членів Ради була прийнята та ухвалена резолюція про прилучення Кубані на федеративних підставах до України. Члени Ради підтримували відокремлення України від Росії. Цікаво, що навіть найзапекліші прихильники «єдиної та неподільної Росії», такі як Скобцов, голосували за федерацію з...